Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 року Справа № 910/14043/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 17.10.2013 Київського апеляційного господарського суду 28.01.2014у справі Господарського суду№ 910/14043/13 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" доФонду державного майна Українипростягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Мосійчук Я.І.;- відповідача Кирпичова Т.Б.;Згідно з розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Іванової Л.Б. № 02-05/276 від 15.07.2014 розгляд справи № 910/14043/13 Господарського суду міста Києва здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

23.07.2013 Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фонду державного майна України про стягнення заборгованості у розмірі 224 476, 00 грн., 3% річних у розмірі 10 849, 05 грн. та 1 109, 62 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2013 у справі № 910/14043/13 (суддя Зеленіна Н.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2014 (колегія суддів у складі: Дикунська С.Я. - головуючий суддя, судді Алданова С.О., Коршун Н.М.), стягнуто з Фонду державного майна України на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість у розмірі 224 476, 00 грн., 3% річних у розмірі 10 849, 05 грн. та 1 109, 62 грн. інфляційних втрат.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Фонд державного майна України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2014 у справі № 910/14043/13, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про відкриття рахунку в цінних паперах органу приватизації № 729Д/1206 від 28.10.1999/02.11.99 в частині оплати депозитарних послуг.

В силу ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ст. ст. 1, 7 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" встановлено, що договір про відкриття рахунку в цінних паперах - це договір між власником цінних паперів та обраним ним зберігачем про передачу власником належних йому цінних паперів зберігачу для здійснення депозитарної діяльності. У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг тощо.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання та не є санкціями.

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач відповідно до договору про відкриття рахунку в цінних паперах органу приватизації № 729Д/1206 від 28.10.1999/02.11.99 (який у встановленому порядку недійсним не визнавався) здійснює зберігання цінних паперів та обслуговує операції з цінними паперами, що підтверджується відповідними виписками про стан рахунку у цінних паперах, які наявні у матеріалах справи; відповідач зобов'язався оплачувати послуги позивача відповідно до тарифів на депозитарні послуги (додаток 1), які є невід'ємною частиною договору; сплата здійснюється депонентом щомісячно, до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним місяцем, в якому надавались депозитарні послуги зберігача, на підставі розрахункових документів зберігача та виписки з рахунку в цінних паперах депонента на останній день звітного місяця, в якому надавались депозитарні послуги (п. 3.1 договору); натомість, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати депозитарних послуг, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 224 476, 00 грн. за період з жовтня 2010 року по травень 2013 року; відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій, згідно з приписами наведених норм, дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 224 476, 00 грн., 3% річних у розмірі 10 849, 05 грн. та 1 109, 62 грн. інфляційних втрат.

Доводи скаржника викладені у касаційній скарзі про те, що 30.03.2011 ним були сплачені депозитарні послуги по грудень 2010 року не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, за рахунок коштів сплачених відповідачем 30.03.2011 погашено заборгованість за депозитарні послуги надані з липня 2009 року по вересень 2010 року (частково).

Крім того, доводи Фонду державного майна України стосовно того, що оскільки між сторонами не укладено додаткові угоди до договору про відкриття рахунку в цінних паперах органу приватизації за спірний період, відповідач не мав можливість зареєструвати бюджетні зобов'язання, не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції до уваги, з огляду на таке.

Згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частина 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 1 ЦК України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади.

Ані Бюджетним кодексом України, ані Порядком реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України не передбачено обов'язку укладення додаткових угод на кожний бюджетний період за наявності довгострокового договору.

Отже, наведені відповідачем обставини не можуть бути підставою для звільнення Фонду державного майна України від оплати депозитарних послуг, виконаних за договором про відкриття рахунку в цінних паперах органу приватизації № 729Д/1206 від 28.10.1999/02.11.99, оскільки вони не виправдовують бездіяльність відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що позивачем додано до матеріалів справи рахунок № 42 від 31.12.2012 на суму 69 000, 00 грн., в той час як позивач виставив відповідачу даний рахунок на суму 59 800, 00 грн. відхиляються колегією суддів суду касаційної інстанції, оскільки позивачем додано до матеріалів справи рахунок № 42 від 31.12.2012 (т. 1 а. с. 63) на суму 105, 00 грн.

Всі інші доводи, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2014 у справі № 910/14043/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ